Трішки про автора
Важко сказати, з чого все почалося. Коли я вступив до біологічного факультету? Мабуть, раніше, адже на момент вступу на бакалаврат я вже був знайомий із викладачами, аспірантами, студентами, і, звісно, польовими дослідженнями. І це все було дуже захопливо, цікаво, і досі гріє мене спогадами (спитайте в зоолога що таке співати пісні коло багаття). В науковому плані ж, вже за декілька років мені почало здаватись що я досягнув стелі – курси, котрі читались на факультеті, все частіше видавались втратою часу, а на наукові питання, котрі щоразу випливали з моєї роботи, ніхто з колег не міг надати відповіді.
Не зрозумійте мене неправильно – я люблю свою alma mater і визнаю, що завдячую дуже багато в чім своїм керівникам, колегам, й викладачам. Ба навіть, я вважаю, що мені пощастило – у всякому разі, мій університет є дуже навіть пристойним закладом і рейтинговим університетом, навіть на міжнародному рівні. Корупція? Я не можу стверджувати, що її нема, але особисто я із нею не стикався і якось мені вдалося всі сесії скласти на пристойні оцінки без хабарів. Атмосфера? Мабуть, залежить від факультету й кафедри, але мені студентські роки запам’яталися усвідомленням поваги з боку викладачів та менторів. Політика? Та теж ні. В цілому, критикувати можна що завгодно і за що завгодно (а я люблю критикувати). Але я намагатимусь бути об’єктивним.
В біологічній вищій освіті (та, мабуть, в усіх напрямках) у нас є чимало прогалин, від чого цілком можна очікувати низького рівня наукових досліджень (це не значить, втім, що у нас нема крутих дослідників!). І цілком можливо, що читач, як і я, все більше помічав ці прогалини і починав дивитись за межі вітчизняної освіти.
От і мені довелося дивитись. Точніше навіть не за межі, а за кордон. Я отримав всі ті знання й навички, що я їх міг отримати від моїх вчителів в Україні (за що їм безмежно вдячний), але цього було мало. Тож я вирішив спробувати – а раптом пощастить – подати заявку на програму академічних обмінів Фулбрайта. І раптом вийшло. На той час я мав пів року магістратури за плечима і рік роботи на пів ставки в одному з природних заповідників, і всі мої дослідження та спільні проекти вже тоді дали мені змогу опублікувати декілька рецензованих статей і чимало тез конференцій, тож, мабуть, це й справило враження на рецензентів.
Як би то не було, в серпні 2020 року я опинився на американщині аби почати магістерську програму із одним із відомих екологів. Хоча й відомий він як спеціаліст із поведінкової екології кооперативних дятлів, кар’єра його включала чималий доробок в теоретичній екології угруповань – власне, темі, що мене так вабила і досить вабить. Водночас, університет в котрий я потрапив ще й відносно відомий в окремих колах завдяки своїй конкурентній докторантській програмі з екологічних наук. Загалом, я потрапив в рай для зацікавленого в теоретичній екології студента і почав дуже активно поглинати всю цю теорію. На цьому моменті я почав водночас усвідомлювати, наскільки таки трагічна прогалина в екологічній освіті в Україні.
Навіщо ця робота
Мабуть, епіграф до цього вступу здається комічним, дотепним, або навіть непристойним. Як на мене, він є дещо трагічним, адже це одна із небагатьох ідей що я їх запам’ятав із лекцій з екології. Чи я запам’ятав щось із власне екології? Я не впевнений, чи нам взагалі її викладали, хоча курс із такою назвою в бакалаврській програмі був.
Зараз я усвідомлюю, що чимала частина екологічних концепцій в українській науці просто невідомі, рівно як радянські ідеї в біогеоценології / геосоціоекосистемології / консорціології абсолютно ніяк не знаходять жодного відгуку в світовій науці. І, як на мене, це значний недолік біологічної освіти, адже вона навіть на рівні магістратури не включає таких тем, які в світі вивчають на першому курсі бакалаврату.
Знову ж, це може звучати жахливо, але і не можна сказати, що все абсолютно безпросвітно. По-перше, мій досвід в Україні був обмеженим однією-двома установами. По-друге, я можу перелічити щонайменше декількох українських екологів, котрі проводять дуже якісні та сучасні наукові дослідження. Але всі ці знання для пересічного студента, зацікавленого екологією, залишаються важкодоступними. Це і надихнуло мене зібрати базові поняття теоретичної екології угруповань в цій роботі українською мовою: якщо ця книга стане джерелом бодай для одного дослідника чи дослідниці, то це вже буде успіхом. Я пригадую, як важко давалось мені знайти інформацію щодо певних тем, які за кордоном видаються цілком очевидними й нескладними.
Ще трішки про автора
А тепер серйозно про мене. Очевидно, про свою скромність я можу говорити годинами.
Якщо говорити про мене як про персону, то тут варто зазначити декілька пунктів. По-перше, я люблю критикувати. По-друге, я тяжію до відволікання на деталі. По-третє, мій стиль письма занудний. Читач, мабуть, почав це вже все підозрювати до цього моменту, тому зараз, шановний читачу, я лишень підтверджу ці підозри.
Щодо наукових питань, то якщо змішати екологію птахів, екологію угруповань, математичні підходи, великі масиви даних, й охорону природи, то ця суміш стане ідеальною приманкою для мене. Я почав свої перші більш-менш самостійні кроки в науці із дослідження угруповань птахів ще до університету, хоча ані я, ані моя перша наукова керівниця не мали певного усталеного розуміння про чим, власне, те угруповання є. В університеті ж я став більш активно взаємодіяти із аспірантами зацікавленими в подібних питаннях. На цьому етапі я познайомився із індексами різноманіття, що в часі співпало із першим навколостатистичним курсом в моїй програмі і стало зрозуміло, що мене неабияк тягне до всіх цих циферок і статистичних тестів.
Невдовзі я почав розглядати, здавалось би, примітивне питання – чи угруповання птахів на цвинтарях відрізняється від угруповань парків. Сьогодні я розумію, що з наукової точки зору відповідь на це питання має незначну цінність, однак методологія стає доволі цікавою. Тоді я, мабуть, дістав із цим питанням всіх, кого тільки міг – викладачів, керівника, аспірантів, знайомих орнітологів, і ніхто так і не зміг мені доступно пояснити як ми можемо порівняти розподіли чисельностей видів в угрупованнях. Пізніше, щоправда, виявилось що для того існує ціла група індексів подібностей – але нам же такого не викладали!
З часом мені запропонували роботу в заповіднику, що означало що ще більше, ніж зазвичай, часу я проводив в полі і збирав все більше даних, котрі треба було аналізувати – ще би знати як. Як з’ясувалось пізніше, весь аналіз залежить від того, яке наукове питання поставлене і яка гіпотеза тестується - але і цьому нас не надто вчили.
Дослідження різноманіття птахів спровокувало постановку такого питання, яке, в результаті, визначило основну тему моїх магістерських досліджень: якщо в угрупованні існує варіація чисельностей видів, і певні види є рідкісними, то що взагалі таке рідкісність і яка її роль у функціонування екосистем? Адже можна припустити, що ефект рідкісних видів на екосистеми не є значним зважаючи на їх чисельність, відтак, навіщо хвилюватись за такі рідкісні види?
Коли спитати пересічного біолога в Україні як визначити рідкісність видів, то поширеною відповіддю буде “дивись в літературу”. Наприклад, типовими є визначення на кшталт “рідкісні види є видами, занесеними до Червоної книги України / Червоного Європейського списку / Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи”. Спираючись на такі визначення, я виявив що чисельність рідкісних видів є вищою в… ні, не в заповідних зонах, а в місті (Dubovyk et al. 2020).
Такий результат став доволі контрінтуїтивним, але його можна було й легко пояснити: використане визначення рідкісних видів за природоохоронними статусами не відображає ані чисельності видів, ані їх атиповість в угрупованнях.
Отже, метою для мене стало знайти екологічно обґрунтоване визначення рідкісності видів і перевірити, чи дійсно рідкісні види птахів є більш поширеними в містах. І ось на цьому етапі я натрапив на відносно свіжу концептуальну статтю, котра пропонувала поняття функціональної рідкісності: функціонально рідкісними є такі види, котрі мають низьку чисельність і функціонально унікальні характеристики (Violle et al. 2017). Це і стало для мене вікном до теми функціональної екології, що на сьогодні є доволі популярною.
В своїй магістерській роботі я (розчарувався і) виявив, що функціонально рідкісні види птахів, здається, тяжіють до міст, що задає набір інших питань, передусім, “чому і як?” Власне, на цьому питанні я, в основному, й спеціалізуюсь сьогодні, і намагаюсь пояснити це через своєрідне середовищне фільтрування градієнтом урбанізації. Багато з цих термінів, втім, можуть видаватись незрозумілими аудиторії в Україні, через що я і вирішив написати цей майже посібник.